Речення. Речення прості та складні

Речення

Речення

Речення

Читайте також Словосполучення

1. Поняття про речення

Основною одиницею спілкування є речення. Воно може складатися із слів та словосполучень або й з одного слова.



Щоб сполучення слів або окреме слово стало реченням, воно повинно відповідати таким вимогам:

  • бути осмисленим, тобто виражати якусь думку. Наприклад, не буде реченням сполучення слів Прудко проліски з-під гніву змокнуть ранніми дверима, бо позбавлене змісту. І навпаки, сполучення слів Скоро проліски з-під снігу глянуть синіми очима (В. Сосюра) є реченням, бо воно осмислене;
  • бути граматично (за допомогою закінчень і службових слів) оформленим у закінчену цілість. Наприклад, не буде реченням сполучення слів Ходити літо берег шум явір, бо слова тут граматично не пов’язані між собою. Якщо ж ці слова пов’язати за допомогою закінчень і прийменника, утвориться речення: Ходить літо берегами в шумі яворів (В.Сосюра);
  • бути інтонаційно оформленим у закінчену цілість. Наприклад, роздільно вимовлені слова легкі, тумани, серпанками, сонні, долини, вкривають — це ще не речення. Реченням це сполучення слів буде тільки тоді, коли його вимовити з потрібною інтонацією (а на письмі почати великою буквою і закінчити крапкою): Легкі тумани серпанками сонні долини вкривають (Леся Українка).

Отже, реченням називається осмислене сполучення слів або окреме слово, граматично й інтонаційно оформлене як відносно закінчена цілість, що несе певну інформацію.

2. Види речень за метою висловлювання та інтонацією

Спілкуючись між собою, люди мають на меті повідомити щось, запитати про щось або спонукати когось до якоїсь дії. Залежно від цього за метою висловлювання поділяються на розповідні, питальні та спонукальні.



Розповідне речення містить у собі якесь повідомлення, розповідь про щось. Наприклад: Гарно як у полі! Так би йшов завжди. Вітер і тополі, сонце і сади (В. Сосюра).

Розповідні поділяються на стверджувальні й заперечні. У стверджувальних стверджується щось: Єдиний кривокрилий птах проносить душу нашу голу то проміж зір, то по тернах (В.Стус). У заперечних щось заперечується: І неситий не виоре на дні моря поле (Т.Шевченко).

У кінці розповідного, залежно від інтонації, ставиться крапка або знак оклику.

Питальне речення містить у собі якесь запитання. Наприклад: Чи знову я тебе побачу, чи обніму тебе я знов? (В. Сосюра).

Розрізняють власне питальні, які вимагають відповіді (Ти любиш дивитися на небо? — П.Загребельний), і риторично-питальні, які не вимагають відповіді (Хто може випити Дніпро? Хто властен виплескати море? — М.Рильський).

У кінці питального ставиться знак питання.

Спонукальне речення містить у собі наказ, вимогу, заклик, побажання, пораду, прохання тощо.

Наприклад: Знай, бережи, збагачуй велике духовне надбання свого народу — рідну українську мову (В.Сухомлинський).

У кінці спонукального , залежно від інтонації, ставиться знак оклику або крапка.

Розповідні, питальні й спонукальні речення можуть вимовлятися звичайним, спокійним тоном або з сильним почуттям радості, захоплення, здивування, гніву, страху тощо. Якщо розповідне, питальне чи спонукальне  вимовляється з сильним почуттям, то воно стає ще й окличним. Тоді у кінці  ставимо знак оклику.

Наприклад: 1. Як любо йти коханою землею і рідний вітер пити без кінця! 2. Так хто ж сказав тепер, що наша доля хляне й свободи на землі ще не прийшла пора?! 3. Любіть Україну всім серцем своїм і всіми своїми ділами! (З тв. В. Сосюри). Тут перше  — розповідне окличне, друге — питальне окличне, третє — спонукальне окличне.

Кожен вид речень вимовляються із своєрідною інтонацією. Певну роль в оформленні їх відіграють також стверджувальні, заперечні, питальні, спонукальні та окличні частки.

3. Речення прості та складні

Слова і словосполучення в реченні групуються навколо підмета й присудка, або тільки присудка, або тільки підмета, які становлять синтаксичний (підметово-присудковий) центр речення (його ще не зовсім вдало називають граматичною основою).

У синтаксичний центр може входити кілька однорідних підметів (зацвіли вишні, яблуні й груші) або кілька однорідних присудків (заспівали, защебетали пташки).

Речення за кількістю синтаксичних центрів поділяються на прості й складні.

У простих реченнях міститься тільки один синтаксичний центр.

Наприклад, кожне із речень Весна. Неспокій. Молодик прокреслив срібносині тіні (Є.Маланюк) є простим, бо має по одному синтаксичному (підметовоприсудковому) центру: 1) весна; 2) неспокій; 3) молодик прокреслив. Так само простим буде й речення Жайворонки піднялися від землі й там високо під чистим небом видзвонювали свої пісні (У.Самчук), бо в ньому є тільки один синтаксичний центр: жайворонки піднялися й видзвонювали (підмет і два однорідні присудки).

У складних реченнях два або більше синтаксичних центрів.

Наприклад, речення Летить земля, кричать лелеки, і зорі падають до ніг (В. Сосюра) — складне, бо має три синтаксичні центри.

У складному реченні всі його частини, що мають свої синтаксичні центри, звичайно відділяються одна від одної комами або іншими розділовими знаками.

Простим реченням називають також частину складного речення, що має свій синтаксичний центр.

Наприклад, речення Та в мрії живемо необоримій, що прийде час і зранені степи одягнуться в нових поем снопи (Є.Маланюк) складається з трьох простих речень, бо в ньому є три синтаксичні (підметово-присудкові) центри.

Перевірте себе. 

Випишіть підряд спочатку прості, потім — складні.

  1. Споконвіків люди закохуються, одружуються, народжуються — продовжують свій рід (А.Дімаров). 2. Вслухаюся, як дихає наш син (П.Мах). 3. Немов роса, спадає туга на білі кам’яні листки (В.Калашник). 4. Бризнула хвиля і облила ногу. 5. Аби не впасти, тримайся рідної землі. 6. Дощ горнувсь до щирої землі, падав у нестямі у її обійми (П.Мах). 7. Не чекай від пташки пісень, коли вона відчує себе полонянкою (В.Сухомлинський).

Ключ. З других букв перших слів має скластися два слова, пропущені у вислові Д.Павличка: “Якби я турбувався лиш …, вже б онімів давно від самоти”.

4. Складові частини речення

У реченні сприймаємо не слова, не частини мови, а відповідно оформлені члени речення.

Член речення — це повнозначне слово або словосполучення, яке становить найкоротшу осмислену відповідь на питання в реченні.

Наприклад, у реченні Він вважавсь поганим хліборобом (О.Довженко) є тільки два члени, хоч повнозначних слів чотири. Це сталося тому, що на питання який він був? найкоротша осмислена відповідь буде не вважавсь і не вважавсь хліборобом, а вважавсь поганим хліборобом. Усі інші відповіді не є осмисленими, вони руйнують зміст.

Прийменники й частки входять до складу членів речення. Наприклад, у реченні Оце ж я нібито маю в Італію їхать (Леся Українка) підмет (хто?) — я; присудок (що маю робити?) — нібито маю їхать, а не маю їхать; обставина місця (куди?) — в Італію; обставина часу (коли?) — оце ж. А в реченні Лиш трутень звик солодкі жерти соти, бджола ж для меду й серце віддала (А.Малишко) підмет не трутень, а лиш трутень; додаток до присудка віддала не серце, а й серце. Інше визначення членів речення руйнує зміст висловлювання.

Проте не всі повнозначні слова відповідають на питання в реченні. Це різні внесення.

Внесення (звертання, вставні слова і речення, вставлені слова і речення, слова-речення та вигуки) на питання не відповідають, але по-різному доповнюють, уточнюють його зміст.

Наприклад, у реченні Гірських вершин досягають, на жаль, не тільки орли (О.Довженко) до слів на жаль питання поставити не можна. Вони передають ставлення автора до висловленої ним думки. (До речі, в цьому реченні підмет не орли, а не тільки орли.)

Як окрему складову частину у реченнях слід розглядати й сполучники.

Сполучники — сурядні, підрядні й пояснювальні — поєднують між собою члени речення або цілі речення.

Наприклад, у реченні Я думаю щодня, щоб ти хорошим ріс, щоб чиста і пряма була твоя дорога (М.Гірник) сполучник щоб приєднує два прості речення до першого, а сполучник і з’єднує два члени речення.

Сполучники ні до членів речень, ні до внесень не належать.

Перевірте себе. Визначивши кількість членів у всіх реченнях, спочатку випишіть підмет з речення, у якому є лише два члени, потім — з речення, у якому є три члени і так далі.

  1. Навіть сонце під вечір ніби трохи втомилось. 2. Ставок лежав наче дзеркало. 3. Остер ще в недавні часи був повноводною річкою. 4. Оспіваний поетами едельвейс росте на високих горах. 5. Цвіт магнолії вражав своєю красою.

Ключ. З перших букв виписаних підметів має скластися слово, пропущене у вислові М.Коцюбинського: “Я п’ю тебе, …, твій теплий зцілющий напій”.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *